Чугайстрин та його родина 8. Прокляття

Текст містить обсценну лексику. Прохання до неповнолітніх залищити сторінку.
Продовження

Жидівочка збігає до заплави
 легеньким вітерцем. Їй – легко і щасливо.
 Бо люблена. Як жінці без забави? -
 Лихою стане, длявою, в блудливе
 життя удасться - злук
 шукати буде
 абиде. Присідає, щоб похлюпать
 водичкою розпечену долинку…
 Як не відринуть води! Звідусюди
 як не полине голос вітром злим:
 - Цариця Вод віта тебе! Я рідна мати буду

 тому молодику, що ти за хвилю
 на ньому ся їбла, на дибло настромившись.
 Дивлюсь, тобі аж мох на куні виляг, -
 а знатно потовклась, й то - не згубивши
 нічого геть. Коли ж
 весілля ваше?
 Правічка за невістку – дивовижа!
 Зачим прийшла ти до води, паскудо?
 Чи мислиш, я щілину непутящу
 омити дам тобі і зйобин бруд
 прийму від лярви? Нині ти вчинила гріх найтяжчий:

 розкурвила безвусого хлопчину,
 і кара жде тебе. – Здорова будь, свекрухо!
 Та й грізна, і балакаєш не чином.
 Чи я тобі, сварлива буркотуха,
 насрати встигла в борщ?
 Чого вчепилась?
 Чи змилиться у Магно дітородник ?
 Чи думаєш, що я не вмію дати
 й почавлю ядра? Що тобі за діло,
 що я заміжня? Мій старий ялдак
 давно їбатися забув! То я на сильне тіло

 і ласа! Що мені твої картання, -
 я виграна як слід. А ти тепер хоч лусни!
 У чоловіка мого склеп у штанях,
 а я – жива! Жива! А що розпусна,
 то – зась! Я натягну
 на себе Магно
 ще й стілько, скілько схочу! Чи почула?
 Вона сміється і ступає в воду…
 …
 Нуртує, вихориться і небарно
 скипає кип'ятком водоворот…
 Величне озеро кипить, відварює на магму

 розкішне біле тіло лебедахи
 і аж по виднокіл: худобу, деревину,
 і пагорби, й доми єдиним махом
 затягнуто в киплячу домовину!
 Аж булькає казан
 страшної люті!
 І до світанку спарило, забгало
 увесь окіл у тванисте болото…
 Ще видко стан жіночий в каламуті,
 ще пар стоїть, як дихання скорбот,
 ще клекотить Цариці Вод надсада й слиз у грудях…

 А Магно – задрімав. Сопе й не чує,
 яка біда найшла. Летить старий Чугайстрин,
 аж зорі на шляху своїм корчує:
 - Агов, пресвітлий Місяцю-боярин!
 Що бачив ти вночі?
 Кажи, не бійся!
 - Прийшла молодка з чорними очима,
 і знадила синка твого, Всевладний!
 Ще й матері сміялась… доки зслизла,
 бо обернула в слизь, пустила в смрад
 Цариця Вод розверу ту. Лиш сильно тотий визвіл

 Цариці дався важко, - ще і досі
 знетямлена лежить. На тілі – струп огидний:
 болото стало, де вона за коси
 тягла топити халайду безстидну.
 Чугайстрин почорнів
 з вістей жахливих.
 Шукає сина. Вздрівши, за огривок
 бере його і ставить перед очі:
 Ти! Сином не назву! Ти, похітливий
 курваль! Як смів слабку на передок
 узяти! Ти кохання глас від похоті зазиву

 не розрізнив! Чуже подружнє ложе
 споганити посмів! - Вона сама схотіла…
 - А цить, зберезник, потаскун негожий!
 Її втопив ти в семенах загнилих!
 Її уже нема,
 вже покарала
 Цариця перелюбку, - он закрайок
 болота, то лежить твоя коханка,
 та, що у мене честь навіки вкрала!
 Вітця, що не зганьбив себе й на гран,
 знеславив враз. Ти, син Води, що взяв своє начало

 від чистоти і сили, як не вбачив
 рубіж, де чистота стає огидним брудом?
 Тож, будеш ти покараний, юначе!
 Пригорком стань на вічную осуду
 і стій повік-віків
 понад болотом,
 де сховане любаски мертве тіло.
 А люди добрі зроблять кладовисько
 в твоїх нечистих надрах. Стань - некрополь
 для нехристі: для стеряних блудниць
 розбесників, повій та лярв, збоченців гниложопих…

 Схотіли разом бути – будьте разом!
 Мохів шукав між ніг? Таке моє закляття:
 Не Магно ти! Тепер моїм наказом
 смердючим Сфагном будеш узиватись.
 І обгорнуть тебе
 й твою коханку
 цупкі сирі мохи рядном зеленим!
 Не вбачить вам ні місяця, ні сонця,
 ані земель пригожих волинянських!
 Хай душить вас мохів грубезний коц
 і щоб ні квіт, ні кущ не зріс на тій землі поганській!

...

 В Поліссі древнім, де Каширський Камінь,
 біжать Стохід і Цир від страшного болота.
 Над ним змовкає і пташиний гамір
 не йде ні звір, ні твар. В жахну глухоту
 ніхто не забреде.
 Лиш самогубець
 побачить, як схилився пагорб єден
 і дивиться в Жидівське гниловоддя.
 Сюди ноги не ставте, добрі люди!
 Бо упириця тут виходить з вод,
 вночі і вдень чатує тут Чугайстрове відроддя!

Історична назва водоймища - "Жидiвський мох".