Исповедь слепца на укр

Одвіку я не бачив сонця в небі,
Квіток живих не бачив серед поля,
Що вгору простягають тонкі стеблі,
Не бачив ні дощу, ні хвиль на морі.
Не споглядав облич людських.  Ніколи
Не бачив радості в очах дитячих.
І хоч у темряви я був в неволі,
Та все ж я щасливіший був за зрячих.

Я все життя просидів край дороги,
Біля воріт міських Єрусалима,
Паломникам, бувало, падав в ноги,
Коли мені кидали копійчину.
Я радістю вважав короткі хвилі,               
Коли підходив хтось із подорожніх
І я тоді міг просто, без зусилля
Розповісти життя своє тривожне.

Я пам’ятаю, біг малий хлопчина –
В уяві зберігаю той малюнок –
І сміх лунав його.  На те причина
Була монетка, батька подарунок.
А я сидів під променем палючим,
Щоб підвестися, я не мав наснаги.
Під перехожих поглядом колючим
Я помирав від голоду і спраги.
І той хлопчина враз підбіг до мене
І я відчув дитинства теплий подих.
Він, не вагаючись, віддав мені монетку.
Не був я більш ні спраглим, ні голодним.
Пройшло з тих пір уже багато років,
Я й досі пам’ятаю його вчинок
І досі чую його легкі кроки.
З усіх віддав найбільше той хлопчина.

По тій дорозі йшов одного разу
Той чоловік, який Ісусом звався.
З ним натовп йшов, і я почув одразу –
Ніхто із ним у славі не зрівнявся.
Ходив він час якийсь в землі Юдейській,
Дива творив, шановний був між люду.
І з грішниками жив він по-братерськи,
І гостем бажаним він став усюди.
Він учнів мав, які по його слову
Кидали все – й сім’ю, і дім батьківський,
Хоч на край світу йти за ним готові,
Мов нагорода – перли королівські.
І він мене побачив.  Я відразу
Відчув тривогу й духу хвилювання,
Яких не знав в житті до того часу.
І він спитав одне моє бажання.
Я все життя плекав надію марну               
Хоч на хвилину світ навкруг уздріти.
Я знов побачив мрію ту примарну
Й не думав ні хвилини, що просити.

І раптом я побачив світ навколо,
Все те, що до тих пір знав лиш чуттями.
Бодай я не прохав того ніколи –
Гіркими я умив його сльозами.
І я збирав краплинами пізнання,
В душі скарбницю склав я все, що бачив,
І проростало разом з ним страждання –
Таку ціну за нього Бог призначив.

Так, озирнутись я хотів довкола,
Й побачить світ, який створив у мріях.
Та не бажав я бачити ніколи,
Як він вирує в пристрастей стихіях.
Хотів я жити мріями своїми,
Їх наяву в життя перетворити.
Я жив не за законами земними
Й тепер пізнав – було так краще жити.

Хай Бог мені суддя – тепер я знаю,
Що за знання розплата завелика.
Навіщо я страждання ці приймаю? –
Я спокою бажав собі одвіку.
Сліпим я хочу стати, як раніше
І жити так, як жив до цього часу,
Життя тоді знов буде спокійнішим,
І щасливішим стану я одразу.

                Травень 2009 р.