Дзвони Чорнобиля

Чорнобиль! З сумом кажем ми,
Бо виринають із пітьми
Ті жахи, крики, біль утрат
Все те, що не поверне нам назад
Ні батька, діда, брата, кума,
Що згинули від радіацій струма,
Всіх тих нам дорогих людей,
Що гинули-то з волі не своєй.
Вогонь, пожежа, дим і смрад –
Все це не є провиною веиких втрат,
А викид радіацій в атмосферу –
Ось те, що призвело до катастрофи в біосфері,
І все живе, що знаходилося навкруги
Загинуло, після такої ось наруги…
Потвор багато народилось там,
А що ми можемо сказати їх батькам?
Нічого… Бо не ми у цьому винні,
А ті, хто був при владі в ті часи,
Вони нас захищать були повинні,
Не залишати нас в такій біді.
І навіть зараз чуєм ми
Про відголоски ті страшні,
Що навіть десь за три землі
Ті промені поширились страшні.
І навть досі чуєм ми,
Як із Чорнобиля лунають голоси,
Ті голоси на дзвони дуже схожі,
Що розповідають про страшну біду,
І що кричать нам про веике горе,
Та не приховують страшенну таїну…