Лунная дорожка, на Днепре блестит

Місячна доріжка, на Дніпрі бринить.
Шлях Чумацький в небі, зорями горить.
Верби хиляясь, щось кажуть тополі,
А козак мій любий загуляв на волі.
За друга йому вітер, місяць за брата,
Ось і все що треба, не дуже багато.
А дівчина сумує,  його чекає,
Та йому байдуже, він того не знає.
Не знає, тай не хоче він того знати,
Йому зараз добре на волі гуляти.
А не добрі люди, не дають покою:
«Інша є у нього» - кажуть між собою.
Та вона не вірить, вийде в чисте поле,
Покличе вітер, розповість йому горе:
«Вітер мій, любий ти всюди буваєш,
Де мій коханий, скажи якщо знаєш?».
«Коханий твій, дівчино, з іншою кохається,
Не любить він тебе, він з тобою грається».
«Геть поганий вітер, геть лиха нікчема,
Я покличу місяць, він буде за мене».
Місяць не прийшов з дівчиной  зустрітись,
Сяяв, для козака, щоб йому любитись.
Любити ту іншу, іншу  кохати,
А ти, дурне дівчисько, прямуй до хати.
Не для тебе місяць, не для тебе ночі,
Не для тебе карі, козакові, очі.