***

Навіщо згадувати минуле? Ніякої користі в цьому нема, не знайдеш… Так, колись було не так як зараз. Все було ніби простіше… так простіше, що важко було представити як буде зараз.
Але тепер все також дуже просто…
Ти це зрозумієш через деякий час. В той момент, коли думатемеш, шо все дуже складно…
Насправді – ні…
Ми ускладнюємо наше життя,щоб воно не здавалося таким марним, щоб придати йому хоч якогось сенсу…
Проте нам властиве таке просте явище, яке робить нас людьми. Ми часто помиляємося. Надаємо сенс не тій події, не тій ситуації. Втрачаємо те, що справді важливе, що безцінне, що суттєве…
Ми ганяємося за коханням, коли насправді потрібно приділити свою увагу навчанню, чи роботі. І навпаки…
Ми відпочиваємо, коли потрібно працювати, і працюємо тоді, коли потрібно розслабитись. Помилково думаємо, що втрачаємо час і намагаємось зробити більше. Ми помиляємось, час втікає від нас, тому що ми проживаємо його швидше, забагато беремо на себе. Ми просто люди…
Ми соромимося наших вчинків, хоча їх соромитись не треба. Треба жаліти, коли чогось не зробив, коли не зробив помилки, коли нічого не зробив.
Коли не знаєш чим зайнятися, то дивися в стелю чи на небо, чи прямо перед собою…і відповідь таки знайдеться.
Коли хочеться мовчати, то мовчи. Бо тоді твої слова здаються безглуздими.
Коли хочеться щось сказати – говори, хтось тебе таки зрозуміє.
Якщо любиш, то кричи про це на весь світ. Навіть якщо тобі не відповідають взаємністю.
Якщо не любиш, то не признавайся в цьому, бо тоді ти бідний – ти не вмієш слухати, розуміти.
Якщо ти людина, то будь собою. І тебе любитимуть, і ти любитимеш, значить цінуватимеш життя. Значить житимеш…


Я памятаю твій голос, твій погляд. В голові крутяться твої слова…