Чугайстрин та родина 4. Благословення. Песиголовцi

 Продовження

Несміло наближається хлопчисько
 із криновим вінком. Спинаючись навшпиньки,
 увінчує чоло батьківське, зблизька
 в усмішливі зглядає очі й дзвінко
 сміється й обійма
 свойого неня.
 - Простися із матусею. Ми маєм
 летіти і тебе науки трудні
 чекають, тож - проси благословення.
 Щоб ти в боях та в мандрах не огруб,
 під руку матірню ставай, призволься на учення!

 Вона – спокійна. Тільки ликом темна.
 На маківку синку долоні накладає:
 - Мій сину, ти у світ ідеш буремний
 бійцем з нечистим. Сила молодая
 без досвіду – ніщо:
 тримайся батька,
 вчись біля нього і тоді достоту
 богатирем назвешся. А від мене
 ти матимеш живучість вод і хвацькість,
 уміння просочитись скрізь, огень,
 гасити духом, хвилею нестися, й розступатись,

 приймать в нутро усе що згинуть має.
 Як вод не розсікти, так тебе не вразити.
 Любов моя – з тобою. Непростая
 любов Цариці Вод – не родовита
 пиха, турбота, згляд.
 Вона уміє
 очищувати плоть і оживляти,
 і чистотою обливати душу.
 Ти ж маєш кожен оприск, кожний вияв
 води скрізь шанувати, - в серці пущ,
 і на великих берегах ти води дбай святії

 від скверни й мулу, бруду і посліду.
 Й родитиме земля, і щезне всяка пошесть.
 Калиною, ірисом, горицвітом
 обсаджувати води вчи, і гожим
 постане білий світ.
 Іще прохаю:
 як хочеш буть жонатим, мати діток,
 свій чесний рід скріпити, стережися
 безшлюбних злук! Хто любок має зграю, -
 союз ганьбить, збивається з межі,
 чужу заразу в тягне в одр - хиріє рід гультяя.

 Обраницю ти приведи на берег.
 Вітатиму я вас, наставлю наречену.
 У скруті – зви мене, і кожний єрик
 бережену простягне руку нені.
 До батенька біжи,
 бо він чекає.
 Навідуй же мене! Й брижі неспинні
 змінили образ світлий – плаче мати.

…

 - Злітаймо, сину! Бо часу катмає,
 а клопоту багацько. Недарма
 Ярило погукав мене - біда в Біхорськім гаї:

 Всі Трансильванські галі запрудила
 навала злих страхіть - песиголовці люті
 поборюють чередарів, - вже силу
 повирізали кіз, овець. У скруті
 увесь хрещений люд.
 Допоможімо.
 Твій перший бій зі злом непростим буде.
 Дивись, он попереду Фагарашу
 скелина – заманити на вершину
 нам треба всю орду, бо врукопаш
 не впораємо ми сто сот триклятої вражини.

 Полюють ці потвори лиш ночами,
 один і вогняний у лобі мають балух,
 що світить їм. Тож треба двомастами
 нам вівцями замекати… Кресало
 в Перуна шапкувать
 біжи, синашу, -
 он там, на Родні, бук стоїть крислатий,
 під ним Перун зазвичай спочиває.
 Позичив? Заховай у закарвашу.
 Ти причаїшся, де сосна крива,
 й кресатимеш, почнеться ж бій, то приступай безстрашно.

 От темрява опала Фагараша,
 і мекання чутно – на всю губу Чугайстрин,
 овець мавпує у нагірних хащах.
 Як сто гуртів кричить - великий майстер
 дурить циклопів злих.
 От на нагір’ї
 ураз очей хижацьких достолиха
 зажевріло, ламаючи гілляччя,
 посунув тлум псяюх – всі голошкірі
 і грубі тілом, на рам'ї – брехач.
 Смердюча паща в піні їм, сопе собача гиря,

 нюшкують, де ж то вівці заблукалі?
 Так ласувати хтять кривавим теплим м’ясом,
 аж регнуть, й черева позападали,
 і пазурі випорскуються яро.
 Чугайстрин не змовка
 і, вище в гору
 задкуючи, манить почвар окастих:
 на голе та похиле плоскогір'я.
 Неначе вівці гонить у обору,
 до прірви нечисть турить проводир.
 Набачивши з усіх боків палючі очі, дьору

 Не дав заледве Магно. Перемігшись,
 він на криву сосну ізліз, й собі прийнявся
 підмекувати батькові. На виші
 зібравши всіх, Чугайстрин зичним гласом
 "Креши!" скричав. І син
 кресивом вдарив:
 товстенная, аж біла, - громовина
 метнулася, злітаючи, з-під руки!
 Цар ловить голіруч її небарно
 і вергне в пики звірські. Дикий грюк
 і вий, і лемент розляглись. Посліплена отара

 збісившись, люто рве своїх… Регоче
 Чугайстрин – сміх його громи перекриває -
 і посилає блискавки у очі,
 й гонить кубло скривавлене – нагаєм
 поцвьохкує в пітьмі…
 От сипонула
 в провалля вся тичба песиголовців,
 кістки під Фагарашем розтрусивши…
 - Отак-то жерти вівці! Що, хамули,
 нажерлися? Тепер повік-віків
 сюди не вернуться вони. Ходім, синок. Гуцули

 на полонині кулішу і меду
 лишають зазвичай, щоб на вечерю стало.
 От, сидора здобувши з ожереду,
 всмак біля ватри натовкли їдало
 і спати полягли.
 Отут Чугайстрин
 на змія перекинувсь й, кільця гливі
 круг ватри дев'ятьдесять обернувши,
 захріп. Заснув і Магно. Вже до згару
 багаття стліло, як великий вуж
 царю до вуха шаснув і сичав, що незабаром:

Ілюстрація: http://zavgosp.livejournal.com/