Подяка Всевишньому

*     *     *
Спасибi, Господь, за дерева i квiти...
За те, що не болiсно в свiтi лишити,
За те, що на свiтi є Я i є Ти,
За  Нашу любов, що всьому супротив,

За сльози... За воду, за трави зеленi,
За нiжнiсть, народжену поперед мене,
За сосни, що рвуться в сирi небеса...
За все, що натхненно Ти втiлюєш Сам -

В життя - що минає... В надiю, що гине...
Та ми залишаємось, як iсполiни -
Вкарбованi в свiтло... Вмурованi в вiтер -
Нам мiсця немає... Нас нiкуди дiти -

Ми дiти. Твоi. Ми - як слуги - чи друзi...
Ми квiти ромашки, розквiтлi у лузi -
Безкарнi створiння... Безвиннi. Жорстокi -
Ми схожi на блазнiв - або на пророкiв -

Ми схожi. Ми рiзнi. Ми рiвнi. Ми вищi -
Ми вiтер, що зранку над нивами свище...
Вогонь, що палає, та свiтло, що лине -
Веселi. Сумнi. Безтурботнi. Невиннi...

Ми Є. I ця загадка бiльша, нiж Всесвiт -
Биття непомiрно великого серця -
Що вмiщує простiр. Що вмiщує Бога -
МИ РАЗОМ. Нарiзно - чи поруч - що з того?

Ти янгол?... Наврядчи... А звiдки цi крила?
Даруючий Свiтло... Даруючий Силу...
Хай щастя нагряне - чи горе спiткає -
Приймаю... Змиряюсь... Люблю - i кохаю!
 
 27 травня 2009 в 2:01