Я тобі обіцяла живої води,
Я тобі обіцяла безкраєго щастя.
Тільки, синку, до мене у гості не йди,
Бо все тіло моє у полоні напасті.
Я тобі так хотіла віддати тепло,
Дарувати надію, синє небо і втіху.
Кришталеве життя розлетілось, мов скло,
Не дощем, а слізьми плачуть стріхи.
Як би воля моя, віддала б тобі все!
Та на жаль, я нічого не дам.
Бо тепер на віки необмежених літ
Я - для мертвих зажурений храм.
Чорнобилю...
© Copyright: Юлия Балак, 2009
Свидетельство о публикации №109122006305
Свидетельство о публикации №109122006305
Рецензии