Заплакало, засумувало небо,
Не в силах витримати біль.
Бо люди всі немов сказились.
І гримнув лютий. Страшний грім.
Навіщо, ну навіщо зруйнували,
Навіщо поділили на шматки?
І один одному байдужі стали,
Ми українці, але ми немов чужі.
Блакитні. Помаранчеві чи інші
Невже не мають право на життя?
Невже хтось має нас судити?
Від болю вже кричить земля!
Для мене українська мова рідна,
Але й російську я не менш люблю.
Там рясно помаранчу, тут – блакиті,
Вже кольори ожили і ведуть війну.
І слава богу, що не можем поділити
Гаряче сонце, хмари в небесах.
Бо якщо можна – ми б умить убили
Єдине спільне, що єднає нас!
В йна одн нац
© Copyright: Анна Боженова, 2009
Свидетельство о публикации №109121900395
Свидетельство о публикации №109121900395
Рецензии