Як вітер рве на клапті спокій часу,
Так листя осені розгойдують сльоту.
І рветься день на смуги попелясті,
А серце завмирає на льоту.
Для тебе я не зовсім випадковість,
Хай і ворожиш по моїй руці
І грубо б'єш мені на пісвідомість,
Кидаючи у душу камінці.
Я ще не та, щоб в погляді не чути,
У фразах не помітити слова.
Що відбулось, тому уже не бути,
Хоч осінь дифірамби нам співа.
Відверто, й ти не зовсім випадковість,
А випадок, що не вміщає повість.
***
© Copyright: Надежда Кошель, 2009
Свидетельство о публикации №109121708837
Свидетельство о публикации №109121708837
Рецензии