Час без тебе, на диво, минає.
Я на віки тепер не твоя.
І цей біль кожен з нас подолає,
Бо у кожного правда своя.
От якби так пекло, щоб до смерті,
Щоб без зустрічей, ні, не вщухало,
Щоб навік перепони всі стерті,
Щоб напевно вже знала:кохає.
Щоб цілунки усі як свобода
Від жагучого сильного болю,
Щоб моя тільки тішила врода,
Щоб одну розділили ми долю.
Все не так. Живемо поодинці.
І йдемо, як і час, у нікуди.
Не озвусь - нам любить не годиться,
Боїмось, що казатимуть люди.
Несміливих обрали ми шлях,
Нещасливих життя ти долаєш.
Кожне слово твоє - наче цвях,
Ним безжально мене розпинаєш.
Кожний погляд - як зрада ночей.
Отаким є кохання? Не вірю!
Моє тіло, як решта речей,
Цілу вічність належали звіру.
Я тебе забуваю навік,
На віки я тебе проклинаю!
Ця ненависть - твій осуд,мій гріх.
Назавжди я тебе не кохаю!
Час без тебе...
© Copyright: Юлия Балак, 2009
Свидетельство о публикации №109121706332
Свидетельство о публикации №109121706332
Рецензии