(Пам'яті друга Д.М.)
По струні сонцепаду, по тілу
розповзаються тіні дерев
і пронизливо горло дере
перестуджений вітер об гілля.
Скоро в ночі та снігу весілля.
Жили ниткою, тни – доки біль,
слів ув'язнених в'язами спільж –
хай лице, мов фата, стане білим.
Янгол вухо до серця прихилить
і заслухано видовжить пульс –
аби сипались градами куль
сльози матері на розуміння,
аж свинцем очерствіє сумління –
астенічне уміння зайти
у похилого віку кути.
Хто її на дорогу окрилить?
Сутеніє. Та сутінь у суті
підбирати потрібні слова,
мов ключі в де не знав що ховав,
а дізнався – затявся забути.
Від спокуси життя – до спокути –
так прозоро, що губиться німб,
синь із неба. Уста – її дім.
І так тихо, що хочеться чути...
Амінь.
11 Грудня 2009
По струнi сонцепаду
© Copyright: Юрий Лазирко, 2009
Свидетельство о публикации №109121107086
Свидетельство о публикации №109121107086
Рецензии
Що ж зробиш - таке життя.
Мій друг помер у грудні - зайшов у кому і більше не вийшов. :(
Юрий Лазирко 13.03.2010 23:54 Заявить о нарушении
Мій друг помер у грудні - зайшов у кому і більше не вийшов. :(
Юрий Лазирко 13.03.2010 23:54 Заявить о нарушении