Анафема вогням

Знов вiтер вiхолу здiйма,
Я забираюсь до руiни,-
Тривае ядерна зима.
 Проклятий чорний снiг пече,
 Як на обличчя потрапляе,
 I бiль жахливий дошкуляе,
 А носом й ротом кров тече.
Юшить разом i з виразок,
Котрi покрили мертву шкiру.
Ледь бачу...Скiльки ще вiдмiрить
Менi судьба ночей разок
На зло ученим мудрецям:
 Вони сказали ,що людина
 Не витрима отак!-загине, ,
 Я ж не дiждусь нiяк кiнця
Хоча давненько я не iв,
Мiй органiзм вчиняе спротив,
Проте все ж гине,отож,рвоти
Постiйнi вже тринадцять днiв.
 Пiна кривава вийде вмить,
 Та й не вiд неi потерпаю,
 Найгiрше - холод,бо не знаю,
 Померзлу душу де зiгрiть.
На пiвдень мимоволi брiв,
Я вiрить звик,що там теплiше,
Та вiн також мертвотно дише,
Втруiвся гаром,засивiв.
 Не видно сонця - свiт застиг!
 Але менi його не треба:
 Такi "сонця"спалили небо,
 Землю й усе,що промiж них.
Боюся заодно вогню
На нього надивився досхочу,-
Все бачу:полум'я клекоче
Свое "розширивши" "меню".
 Утiм,кпинить вогонь не слiд,
 Спеклося й те верховне свинство,
 Котре без кровi та насильства
 Грозилось будувати свiт.
...Про Данка оповiдь згадав.
II людей багато знали,
Що смолоскипами палали,
Як спалах шквалом накривав.
 Народiв Темний Поводир
 Рядився в Данкове убранство
 Щоби вести слiпеньке панство
 У рай,достаток де i мир.
Жерцi  Вогнiв багатством риз
Могли уяву полонити,
Теплом i свiтлом пiдманити
Рабiв,що iм збирали хмиз.
 О,з нами вiн проблем не мав:
 Самi кишаччя набивали,
 Коли печеню готували
 Iз тих,хто iнший шлях шукав.
З цими "вогнями" ми й жили
I Iм бездумно довiрялись,
I,як метелики,злiтались,
Немов просили - "осмали"!
 Нехай нiщо вже не ciя,
 В холоднiй тьмi cидiть не горе,
 Якщо Провiдник мiзкохворий
 У ролi Свiтлоносiя.
Понавидумли Вогнiв,
Перетворивши на пательню,
На пекло бiдну неньку Землю,-
На нiй i камiнь iзгорiв!