Сходження

На вершині Джомолунгми поезії російської   
(напередодні Сходження)
 
По-о-ое-е-ети!
Сюди!!! 
Глянь!
Та ні, ти глянь, глянь! 
Бачиш крапку –  сліпучу.. 
Бачиш?! 
То –
на вершині
Джомолунгми поезії…
Якої, якої?
Авжеж, що російської – 
спиною до всіх,
і над хмарами… 
Бачиш…
Юна…
Яка, така, юна?!
А ось – така собі -
Мориц…
Старою стоїть!!!
З льодорубом.

     *    *     *

Сходження на літ вершок з восьми сходинок кам'яних

   Вперед-мови!

Кожного разу,
от, як починати
цей ритурнель свій,
я щиро дивуюся?
На соковитих лугах поливних,
сонм піїтів що пурхають,
боже!
їх крила в прозор кришталеві..
Дивися…
Їх погляди – 
Щиро бездонні.
А їх піруети…
Гармонія звуку і кольору..
Смак їх чудовий…
Це з їх медозборів,
амброзією - 
мажуть по Вашим,
читач мій,
вустам…
Перед їх Б.Г.-лепієм вибраних,
я просто Хомо безхвостий…
 
Проте…
 
Пора вже збиратися
і за відсутністю крил,
або гелікоптера власного – 
у рюкзачку – 
тропоруб,
крюки слів,
зчленувань поетичних вірьовки,
а
в очумілій моїй голові -
вітер строф очманілих..

Сходинка перша

Це –  елементарно,
практично кожен, 
пригадавши чиюсь дивну мить
і, протискуючи вірш в нескінченність,
ось на цьому на самому місці
може твір, або три …дцять таких напартачити…
Нічого не поробиш,
коли ти у джунглях закляк. 

Сходинка в двовірш

Тут передгір'я – 
дивишся на вершину з надією – 
щоб, хоч щось, та побачити.
…Далі йду обережно – 
Трясовина наскрізь усічених імпрешенів – 
запросто може мене засмоктати… 
Так і будеш,
в японських сонетах -
чотки хоку та танків
по горло в болоті
побулькувати…

Тріо
 
А ось з цим рядком все ясно – 
тут табір, перший базовий,
у чагарниках стежок…
Царство бардів, гітарного дзвону ї пісень..
Тут можна розслабитися. 
І залишитися
навіки…
Але,
я!!!
Я звідси не рушу без проблиску думки,
так,
без проблиску думки – про що?!
І якщо це любов –  як здурілий кидаюсь на скелі
через пропасти сенсу,
зриваючи
лавини
каменепадів скажених..
А за крок до вершини повинен…
Я винен зірватися.
 
…У банальний надрив

Вірш намба фо-о-о
 
Після цього,
якщо чіпляючись чим можна,
доповзеш до строфи, 
то, як снила риба,
мариш
…озером мариш
хочеться,
ух, 
черевом плюхнувшись – 
ДИХАТИ!!!
 

Пентавірш

Під п'ятою у п'ятої,
назавжди ї навіки проклятої,
тій —
я,
від сонця і снігу осліплий. 

…Майже осліплий.
І до того ж – на лісовика більше схожий, чим на людину, 
проповзаю…

Шоста – задісмертизирована у дусі сіоністського реалізьму. 

Так, проповзаю з шостої частини суші якраз до краплі Ізраїлю.
Але і тут – ні волі, ні спокою,
а градус тій, вічної стіни назавжди негативний,
світ ірраціональний,
тут КНИГА диктує ПОЕЗІЇ…
Туточки,
я переконую самого себе в тому,
що в цій прекрасній країні
все не можна і всім не треба.
І я розвертаю простір під кутом 110 градусів…

І що ж там?

Не у лад, і не в склад,
ну, а звідки?!
З дитинства, авжеж,
параноїк ричить – паразит.
- Руки вгору *раку вниз,
признавайся – сіоніст!

Самий передостанній рубіж 

А ось з цією сходиною —
ніяких таких заморок – 
у позі лотоса, 
зосередившись і насупившись весь,
медитуючи, і
хуль-цзу на грудях розірвавши,
суть речей осягаючи,
підстрибую…

…Не злітаючи.


До восьмої 

З цією просто – я хитрий,
тягнув я її на вершину в своєму рюкзаку.
Тут пов'яжемо метафоркою
яскравою, яскравою,
біля –  пришпандорім риму зворотну,
а після – 
перенесення у перескок,
і додавши гачків красномовства – 
фокус-покус.
І я на вершинці!!!
 
А, от -
відсіля
і якщо,
літдіагностік місцевий 
не заволочить місцевість
туманом своїх міркувань,
мі-мі-мі,
я і зможу на сході побачити,
десь,
у вірт Лукомор'ї –
пік Шевченка…
У ноосфері поезії

Чарівної!

УКРАЇНСЬКОЇ!!!

І дорогу до неї, так виразно бачу тепер…

Після слів всіх оцих.
 
Добре – хоч спускатися не потрібно,
від екрану довбешку свою відірвав,
і…
Додому.
Раз-два і клік –
і
я
удома.
В глибинах пустелі біблейської …
На Батьківщині внучка - 
в місцевих трущобах-хрущобах,
нетанійогах.
 
Все…   
Здох…

Задубів і хроплю…