Ти не дивуйся, що вночі літаю,
Як бачиш образ мій на тлі зірок,
Ти не ревнуй до місячного раю,
До дій розпусних і низьких думок.
Я в день такий немов від себе вільна,
Єство гріховне лине від вікна
Кудись увись: то стрімко, то повільно.
І я одна у всесвіті, одна!
Тікає кіт, ховається собака.
Ти дивишся й лякаєшся очей.
А я сміюсь. Читаю дивні знаки.
І знову йду у темряву ночей.
Тріпоче вітер довгі мідні коси.
А я сміюсь. Скажений в мене сміх.
Не холодно мені, хоч пізня осінь.
Я знов грішу. Пекельний маю гріх.
А вранці повертаюся додому.
Мовчиш ти, мов нічого не було.
Лиш притискаєш міцно, як в судомах,
Й по тілу розливається тепло.
Сьогодні я літала десь у Відні
І стукала у вікна королю.
Ти здогадався, милий, що я – відьма,
Але тебе всім серцем я люблю.
Вiдьма
© Copyright: Катруся Матвийко, 2009
Свидетельство о публикации №109120300617
Свидетельство о публикации №109120300617
Рецензии
Катрусю!Ваші вірші-чудові,а образи незабутні,пораділа за Вас!Дуже до вподоби,дякую!
Валентина Козачук 18.04.2013 20:34 • Заявить о нарушении
Валентина Козачук 18.04.2013 20:34 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
