Людину ламають мов палички,
Цвяхи загинають,нерівність шліфують.
З міцної колоди роблять картки
Папір у ціні,хоча і непотреб-
На ньому оживають думки,
Які не цінують належно.
Пусте самоцвіття,нехай і красиве,
Нема перспектив-незабаром загине.
Ми просто вмираєм,
На світ не з'явившись
Можливо щасливі,бо не знаєм
Про світ,на який не подивившись
В труну непомітно лягаєм.
І черга зростає-скоріше туди,
У землю,звідки прийшли.
Йдемо в пітьму-
Раніш не спочивавши,
Зникаємо без сліду,
Людиною так і не ставши.
Newстигши
© Copyright: Милай Андрей, 2009
Свидетельство о публикации №109113001473
Свидетельство о публикации №109113001473
Рецензии
