Сходи

Graduales.
( перша сходинка)

Нерозквітла містерія слів             
На блакитному гаптуванні чергового дня.
Великі наміри Вічності укриті в пуп’янку ранку.
До світанку
Ніч після сходу сонця.

Невисловлені таїнства перетворень
Зародки святості
Засудження без права каяття.
Лиття
Форм на свій „ образ- тобтовідсутність”

Сухість
Трав вмерлих від бездощів’я
Сходження.
Не своє,
Але з кожним, як вперше.

Теше тесля забавку кожному:
Руками Сина
Кому- троянди дитячих снів,
Кому – колиску з днів,
Кому- сходи.
( хрести не просять. Не модно. Середньовіччя!)
Наггар з Назарету, маєш роботу?

Graduales
( половина шляху)
Коли думаєте, що крокуєте отак
Собі просто
Злегка лише посапуючи
( а руки в кишенях)
то купа думок в голові так само легеньких,
як- то розмова,
що її
починаєте.

Зирк, - на підручного
( того, що під рукою,
Біблія каже: ” ближній”).
А він якось зігнутий неприродньо,
Щось тягне на плечах
Таке незграбне:
Якесь дерев’яччя обтесане і  симетричне.
„ десь я вже бачив...” –
проковзне думка.
„ Хтось вже так ніс... цей... як його...
( а губи не можуть вимовить слова чужого)
...куди ти... пне... йдеш?
( хтось так вже питав. Камо грядеши?)

А той йде.Щось стиха співа. А чи говорить?
Молитву творить
Кроками.
Роками.
Раз – по –раз назад
Погляд
Бачить те,
Шо не проходить крізь лінзи твоїх окулярів.


          Graduales
          ( вже близько)

Отак  можна йти
Шукаючи очі, напівзаховані в грунті.
Аж на розпутті
Здається, що треба зробити привал.

Ловиш себе, що починає обходить,
Який путь обере той, Інший
( той, пам’ятаєте, „ ближній”)?

...А він пнеться вгору, пам’ятаєте?

Ти дивишся якось не так, неприродньо
Щось помічаєш
( каміння гостре...
              спека...
             мозолі...
             пити... хоче...ться...)

А той далі йде, бачите?
Тобі якось йти самому нудно
Заговорити...
Попити разом ВОДИ
( а Кока – Колу  закинуть в кущі!!)
А він несе. Знаєте, що?

І тут ти згадавши, що мав „ п’ятірку”
З бігу,
Захекуєшся, але доганяєш...
Спиняєш того впертого, з дерев’яччям.
„ Давай понесу!”
Опирається, але дає.
Примірився, -гуп!
Дерево, як бетон...
Та то лише на першім кілометрі.
Потім ідеш, як Геракл
( ще й того малого поніс би)

Ласкавий погляд.
Як тебе звуть? Звідки ти?
„ Семен. З Києва я.”- хочеш сказати,
та раптом
все ясно, як сонце за морем.
„Симон. З Киренеї. Та хіба це важливо?”

Ти навіть не уявляєш,
Який ти для Мене важливий...

Йдемо далі разом?

Озирнувся лякливо назад.
Один, та дві тіні за мною.
ХРЕСТ
 Його
І звідкісь ще   
поменше
  так ідеально
 до мене\ для мене підходить
          потрібне підкреслити)
   
то Ти для мене зробив оце як ... у Тебе...

Так. Я на це вчився.
Я –  Тесля.