Forever...

                And we keep driving into the night...
                It's a late goodbye, such a late goodbye...
                Poets of the Fall

  Як може почуватися людина, яка втрачає часточку душі? Коли по щоці стікає остання гірка сльоза... Прикро та сумно серцю, яке втратило друга. Ні, людина ця жива-здорова, десь бачить кольорові сни, радіє життю, можливо, сумує за чимось... Цього тобі вже не дізнатись напевне... Бо саме для тебе, саме в твому маленькому гарненькому світі людина ця вже не з'явиться... ніколи... Вона "померла". Пішла, щільно зачинивши за собою двері, не обертаючись. Залишила тебе наодинці зі спогадами, без пояснень, мовчки, прихопивши із собою шматочок твоєї хворої душі, чи то на згадку про минуле, чи, мабуть, просто як трофей.
  Та начебто все добре. Життя триває, baby! Та все ж таки, чогось не вистачає, якоїсь малесенької частки пазлу, без якої малюнок вже не повний.
  Ти вже ніколи не побачиш своє відображення в небесно-блакитних очах, не побачиш його дружньої посмішки. І на твоїх устах застигло питання: "чому?" Але це не суттєво. Basta! Минулому пояснень не потрібно - воно вже має свій результат.
  Раніше ти напевно трішки хворіла егоїзмом. За ниточки втримати намагалась, прагнула, не зважаючи ні на що, прив'язати його біля себе, будь-що, лише б не дати йому піти. Щіро вірила, що це було навзаєм... Звичайний конфлікт версій...
  Та час минає, розставляючи знаки в реченнях, тече немов вода крізь не щільно стиснуті пальці, змінюючи все, як та вода у річці перекладає камінці на своєму шляху. Нарешті ти збагнула... Freedom! Всі ми вільні. Примусивши, щасливою не стати. Та відпустити ниточки відразу... Важко... Потрібен час... Але його нема.
  Він сам збагнув й звільнився.
  Та ти не будеш наздоганяти. Відпускаєш. Даруєш Freedom! Всі ми вільні. І тільки поглядом проводжаєш останні кроки та пошепки бажаєш вдалої дороги...
  Та діло вже зроблене. Тепер назавжди ця людина - частина твого життя, нехай лише в минулому і, напевне, вже ніколи в майбутньому. Одне залишиться незмінним: тобі ніколи не буде байдуже! І нехай зараз сумно й боляче... Відчуття втрати їдке та швидкоплинне. Можливо сльози вмиють очі...
  Never! Ти чуєш?! Never! You'll never cry for him again!
  Ти будеш пам'ятати все Forever! Тобі не буде байдуже!

  Forever! Друг...

  Forever! Часточка душі...