Сповiдь жовтого дому

Готель із тисячі пір’їн
 
                Больше всего хранимого храни сердце твое
                (Притчи Соломона 4:23)

За чашкою кави.
- Що ти знаєш про своє серце?
- Такий собі орган. - Скажеш ти. - Що пульсує, дихає. Проганяє кров по організму. А що? Запитаєш ти із поглядом наймудрішого філософа
Я посміхнусь і відповім – Так, орган.
Хоча буду знати, що ти зовсім нічого не знаєш про своє серце.
Вулиця.
- Про що ти думаєш? Запитаєш мене ти, ще із ніжністю перших побачень, коли недоліки ховаються за маскою вдаваного ідеалу.
- Що ти мій Ангел! Відповім.
Ми будемо йти і весь світ буде тільки нашим. Ні ти, ні я не будемо нічого ще знати про те, що через два місяці ми опинимося у зимовому парку на центральній алеї. Ти скажеш
- Я так сильно кохаю тебе.
А я відповім:
- вибач, але що ти зможеш мені дати? Навіть секс з тобою пекельна мука. А от твій друг...
але ти вже не будеш чути мої слова, бо саме в цю хвилину ти вперше побачиш своє серце. Воно як кавун впаде до моїх ніг і розлетиться на тисячі маленьких шматочків.
Ти так і залишишся для мене в зимовому парку на центральній алеї. А я ніколи про тебе навіть і не згадаю....

2
Тролейбус
- що ти знаєш про своє серце?
- Моє серце – маленький Принц. Він романтик. Чекає свою єдину Принцесу. Любить вірші про кохання. Вірить у чудеса і казки
Я посміхнусь і відповім – Так, чудеса і казки.
Хоча буду знати, що ти зовсім нічого не знаєш про своє серце.

День Закоханих.
- Сьогодні чекаю тебе о 18.00 в себе. – промовить мій мобільний твоїми словами. Ти підготував романтичну вечерю, ароматичні свічки, пелюстки троянд на ліжку, пухнастий ведмедик і обручка в бокалі із червоним вином. Ти ретельно готувався, вигадував монолог закоханого Принца для своєї єдиної Принцеси. Нервово переставляв місцями бокали, тисячі разів дивився на себе в дзеркало, бо ти ще не знав, що я не прийду. Я взагалі ніколи більше не прийду. Саме цього вечора ти побачиш вперше своє серце. Наче Чорнокнижник воно буде шепотіти закляття жіночим серцям вночі, а на ранок зникати. Романтичні вечері перетворяться на збочені оргії, ароматичні свічки на гандони, пелюстки троянди на шкіряні батоги, а обручальне кільце у бокалі з червоним вином на колеса з алкоголем, бо ти збагнеш , що Принци для “Принцес 21 століття” - вже не по кайфу, то вже відстій. А я так ніколи тебе навіть і не згадаю....
3
задовго до всього цього ...
- що ти знаєш про своє серце? – запитала я вперше.
Мовчання.
- ти чуєш, що ти знаєш про своє серце?
Мовчання.
- знаєш, а моє, як квітка. Таке тендітне і гарне. Воно виросло на скелі. Але ні дощ, ні сніг, ні вітер його не знищить. Моя тендітна квітка – вічна. Чуєш?
Мовчання.
- агов, подивись на мою квітку. Вона сьогодні розцвіла. Подивись який дивний колір. Він здається божественно – ангельський.
Мовчання.
- ну, чому ти мовчиш? Подивись! Вона така мила. Мені так хочеться її подарувати тобі. Тільки тобі. Бери! Вона твоя.

Ти підвів очі. Мовчки зірвав квітку і кинув у прірву поряд із скелею. Вона довго летіла і не вірила, що падає. Вона посміхалась. Їй здавалось, що ніч буде вічною. Земля. Біль. Квітка зомліла. А на ранок – зав’яла.
На тому місці, виріс готель. В ньому поселились перехожі – не постійні жителі. Крила, які ти дав мені розсипались на тисячі пір’їнок. Я з них зробила подушки, для тих, хто завітає у готель.
Заходь, у гості – кажу я кожному новому. - Заходь, не бійся.
Хтось зайде.
- що ТИ знаєш про своє серце??? - питаю я вже в котре.
- Серце? Ну моє здається птах. Він летить десь в небесах і не знає, де б зупинитись.
Я посміхнусь і відповім. – кажеш птах?
Хоча буду знати, що ти зовсім ще нічого не знаєш про своє серце....