Казка про щастя
вічно ці збиті лікті, нежить, аритмія,
глибокі депресії, неочікувані алергії,
наприклад, на янголів, на допомогу
або на біле…
Знаєш, мій милий янголе, я вже не впевнена,
хто із нас насправді кому потрібен.
я рада, що ти підносиш, коли я надто приземлена,
рада, що ти поруч, коли мене, мов рибу,
викидає на теплу гальку і палить, палить...
а я холону, склянію і терпну пальцями;
я ненавиджу тебе,
коли ти інтубуєш так важко задавлену совість,
я страшенно шкодую, що не я написала коротку повість
про старого із крилами, які, здається, відпали
через нестачу Бога, неба, свободи або кальцію...
Плачеш,
мій янголе…
важко мене рятувати силою…
люди ж бояться щастя,
люди ж страшенно бісять…
Знаєш, мій янголе,
є величезна різниця між "хочу померти щасливою",
й "хочу померти, як тільки стану щасливою".
я хочу виключно першого.
смійся, мій бідний янголе,
смійся.
смійся.
Свидетельство о публикации №109111109248
Свиридов Александрович Олег 15.01.2010 20:19 Заявить о нарушении