Намагаюсь вловити ті миті завзяття,
Шо позичив мені ти так щиро і просто,
Мов підкинув вугілля в безвічне багаття
Мого серця.. Та що я.. й твого навіть досі.
Я так прагну не впасти, чи навіть летіти!
Як ті крила шматовані прагнуть життя,
Бо для мене є сенс, щоб іти, щоб хотіти,
Щоб шукати твій колір в піснях небуття...
Моє серденько, душе моя темноока!
Як втомилась, як стало нестерпно і тонко..
Так бракує тепла і ночей карьооких.
Як же тихо... Втрачаю свою оболонку...
Втомлена
© Copyright: Утренний Кофе, 2009
Свидетельство о публикации №109111101413
Свидетельство о публикации №109111101413
Рецензии