***
Надпив світанок з келиха туману.
Осіння паморозь припала до землі,
Ворони-нишпорки принишкли у ріллі,
Степ засина під билками бур’яну.
З моїх очей туманну заволоку
Зніми. Бо серце в нездоланній самоті.
Звільни думки мої розп’яті на хресті,
Розворожи одвічну замороку.
Минає час. Чуттів таємні кроки
Стають чутнішими за всі минулі роки.
Скінчився листопад. Загасла просинь.
Невпинно кожен день похмурі ллють дощі,
Чорніють зморені дерева і кущі,
А я блукаю в мареві ще й досі.
Спини мене, бо не знайти притулку,
Шматує серце мить без вороття.
Не рік, не два, а майже все життя
В твоїх очах шукаю порятунку.
Надпив св1танок з келиха туману
© Copyright: Валентина Осипенко, 2009
Свидетельство о публикации №109110705885
Свидетельство о публикации №109110705885
Рецензии