Жiноча Доля

Я казав якось куму Прокопу,
Що у нього не жінка, а скарб.
Що такої великої  жінки
Зустрічав я у світі навряд.

Їі чую – потилиця стине,
Бо ж гарчить, як справжнісінький лев,
Бо ж у неї такий голосина,
Що зсипається гусінь з дерев.

Вона душу великую має –
Може стигнуть там два гарбузи?
Коли йде, їх руками тримає,
Бо ж хитаються, як терези.

Все , казати Прокопу не буду,
Що є жінка у нього така,
Бо у нього такого паскуди
В борг не візьмеш або п`ятака.

Каже він, що у нього потреба
Прикладати к очам п`ятаки,
Бо синіють і очі і ребра
Від пухкої жіночiй руки.

А уночі неначе хвороба,
Як навалить – чекай сивини,
Величезная жінчина Доля
Притуляє його до стіни.


Рецензии