Життя роздумування друге

      Життєві роздумування

      Гостроумне вкладання твоєї поеми
      сказати щось хоче мені... Але я,
      не дуже вдаюся до справи, і ось так
      остаюся байдужний -- Сховався у сні?

      Перехідне дієслово
      комплементу вимагає;
      і мояж любов, часами,
      серце твоє викликає...

      Слісар огородну решітку паяє
      -- берегти, від недобрих звіряток,
      вешневий садочок на думі він має...
      Залізо він ріже, кінчики єднає.
      На кінець, красива штахета виглядає.

      Ряди сумні думів моїх,
      немов рельеф граніту,
      відбились на паперу.
      Чомусь вони чужим подібні
      -- мені в бездружну атмосферу.

      Життєве змагання це пастка сильцева.
      Перемагає буття лиш хто сильний є духом
      -- не здається ваганням ніяким...
      Має силу боротись будь з яким змахом.

      Не співає соловейко, коли бузок не цвітає.
      Смакувати щось потрібно: тоді голос сяє...
      Також серденько самотьне не веселіє
      -- як ніхто його не вабить та не розуміє.

      Як не соловейко, тоді цунамі заспіває
      і я можу зрозуміти
      коли моя воля мене подолає. Слухай!..

      Цунамі вже грає:

      Племена "мокени" -- із побережжя
      Тайландських спокійних островів,
      бачать лучше під водою ніж ми на землі
      -- люди учені першого світу:
      способні усього доброго й злого всі дні...

      Вони "морські цигани" так є звані
      -- бож не бояться хвиль цунамі
      що часами відвідують
      Андаманскі острова
      Індійського моря,
      у великім Тихім Океані,
      та заливають землі і їх пристані.

      Розмова цих племен дуже проста.
      Нема в них слів для спотикання...
      Вони не знають чогось хотіти
      -- такого дієслова їм не потрібно;
      Також не знають рахувати час
      -- нема старих ні молодих,
      живуть лишень для дивування...

      Питаю я:
      Не є таке наше бажання?..

      2 жовтень 2007 р.