У небі завжди свій притулок я мала,
Раділа я сонця промінню удень,
Я крилами небо колись обіймала,
Співала йому я веселих пісень.
Я мала б летіти у сонячні далі,
У вічний притулок тепла і життя,
Та крається серце від болю і жалю:
Я в пастці з каміння, а в ній – небуття.
Дивлюсь у вікно я і бачу там волю,
Останній для мене цей прожитий день.
Єдине, про що я прохатиму долю –
Щоб люди моїх не забули пісень.
17.10.2009 р.
Прощання ласт вки
© Copyright: Наталия Золот, 2009
Свидетельство о публикации №109101806997
Свидетельство о публикации №109101806997
Рецензии