Шахтарська слава

               
По велінню примхливої Долі,
Із натхненням, що рухає стіни,
Серед степу, у чистому полі
Мужні люди створили картину.

То картина була особлива,
Не портрет, не садочок із Раю.
Той був витвір – справжнісіньке диво
Із сюжетом шахтарського краю.

Це не просто містечко у полі,
Тут Історії корінь заклали.
Тут людськії вершилися Долі,
Тут народжувались, тут вмирали.

Та вмирати не є насолода
Від хвороб, чи у травмах кривавих.
Тому є для Людей нагорода:
Вічна пам'ять із вилиском Слави.

Пролетіло століття зухвало,
Мов дівча перед хлопцем несмілим.
Люди Славу свою будували
Із завзяттям і словом, і ділом.

Розгорнулась Історії книга
Різнобарвним ряднищем кладовища.
Заморозила пам’яті крига
Літ минулих славетні видовища.

Та на цвинтарі люду є різного,
Є герої там, є там добродії.
Ще на вулицях селища слізного
Наркомани, п’яниці і злодії.

Щоби Пам'ять теплом обернулася,
Щоби Слава тих літ повернулася,
Щоби добрі діла не забулися,
Люди Серцем до Бога звернулися.

І злетіло з Небес Мудре Рішення:
Вшанувати окремо Синів своїх.
Щоб зазнали серця їхні втішення,
Нагадали нащадкам щоб Славу їх.

Обеліски із каменю чорного
До Небес повернули обличчями.
Імена вкарбувалися кожного,
Хто прославився межи сторіччями.

У святих християнських традиціях,
Православну каплицю поставили.
Щоби люди у власних амбіціях
Не грішили, а Бога щоб славили.

Не цурайтесь каплиці священної,
Помоліться до Бога Єдиного,
Попросіть в Нього долі прощенної
Як для грішного, та й безвинного!

А для себе просіть лиш розуму,
Бо його в нас бракує кожному.
Для усіх нас просіть, без роздуму
І святому щоб дав і безбожному.

Земляки мої! Міста жителі!
Славте тих, хто цього заслуговує!
Й нехай заздрять їм небожителі,
Ті, хто совість свою приховує.
 
В кого Совість для всіх відкрита,
Вас, шановні, я закликаю:
Не сидіти коло корита,
Й не казати:- Моя хата скраю.