Я на небо, на жаль, не здіймалася сходами.
Я злетіла, мов птаха, - зненацька і стрімко.
Я на небі сміялася, грала висотами,
Заквітчалася хмарами, наче барвінком.
Я на небі не мріяла. Я БУЛА мрією,
Відкриваючи серце так широко-широко,
Аж занадто... Інакше, напевно, не вмію я...
І вмить небо для мене саме стало вироком.
* * * * * * * * * * * * *
Струснулася просинь... Попадали зорі...
...Сльозами розсипавшись по підвіконні...
Неначе узором......І в тому узорі
Була також я у німому полоні...
І...рухнуло небо... Розвіяло мрії...
Навіщо?!? НАВІЩО туди я злітала???
Любити інакше...ІНАКШЕ (?!?) не вмію???
нема тепер неба... мене теж не стало...
Нема тепер неба...
© Copyright: Катруся Матвийко, 2009
Свидетельство о публикации №109101500934
Свидетельство о публикации №109101500934
Рецензии
