Йдеш у в1ках...

   Одні в жалобі в»януть, інші в чарці,
   Іще когось забрали завидки,
   Що ти, чогось в інакшій вишиванці
   Складаєш свої думи у рядки.
      
   Не ти, і не цикута соковита,
   Біда зневіри тягне тугу з них.
   Чи винний  ти, що страхом не сповитий -
   Завиванцем тугим від літ  малих?
      
   Торкнутись можеш пальцями криниці
   Небесних рос, що наповняють дні.
   Ти... і віки, як завжди, на одинці.
   Які, до біса, вічні кайдани?
      
   Не зляканий ворожкою пустою,
   Бо сам собі і зрадник і творець,
   Ти рани гоїш піснею святою,
   Утіхою, що дав Господь — Отець.
      
   Палкий і світлий - знаєшь, що син Неба.
   Свій у Вітчизні зАвжди не пророк...
   Твій виклик долі — це проста потреба,
   Господня милість, вибору ковток!
      
   Не зглянувся на повінь лихоліття,
   Та не зневірив погляди дітей,
   Йдеш у віках і помічник твій — вітер,
   А не тягар, як де кому з людей.
 
                1 апреля 2009 г.