Отчет

           ЗВІТ

Коли вам минуло півсотні з гаком літ,
І на дозвіллі є про що згадати,
Далеко в серці визріває звіт,
Де все сплелось – і постаті, і дати…

Вже хочеться комусь відзвітувати,
Чи не даремно прожите життя,
Чи все, чому навчали батько й мати,
Доведене вже нами до пуття

Чи вірно ми служили власній мрії,
Що є в усих, хоч в кожного – своя,
Чи не спинили злети молодії
Горілка, заздрість чи чужа сім’я

І чи немає відчуття провини
Перед людьми,що поряд з нами йшли,
Чи не ховались ми за інші спини,
Коли в лице хурделиці мели?

Коли було достатньо лиш мовчати,
Щоб все було – і гроші, й похвала,
Та в пам’яті нараз вставала мати,
Її «не смій перед гаддям мовчати!» -
І наша совість нас у бій вела…

А вже коли ми виринали з бою –
Обідрані, і на синці – синець,
Ми батьків голос чули за спиною:
«Тримайся, хлопці, це – ще не кінець!»

І ми тримались – до нестачі сили -
В двобоях з нечистю всіх рангів та мастей,
В боях – мужніли, і в житті – міцніли,
Кохали, розлучались і сивіли,
Сади плекали, пестили дітей…

Що ж, у житті – як на безкраїй ниві:
Всього траплялося – і хліба, й бур’янів,
Та все ж таки ми прожили щасливо
Оті якихось двадцять тисяч днів!

Аж ось нам в очі зазирає осінь,
Минулому – не буде вороття!
Хоч сили й є, та тільки серце просить
Комусь відзвітувати про життя

Попереду,  якщо і буде літо,
То – бабине… І щулиться душа,
В далекий Всесвіт надсилає звіти,
Бодай у формі власного вірша!