***

Не єдина ти носиш тавро
„Непоправна втрата”.
У життєвих нетрях
Багато губилось близьких.
Та єдина, повір, перед ким
Буду я вибачатись,
Що згубив, не вберіг,
Досьогодні знайти не зміг.
Можеш довго дивитись в стіну,
І вікна не побачиш.
Можеш битись в вікно
І вважати його стіною,
Можеш просто не жити,
Чи над втратами князювати,
Але хто в тім князівстві
Захоче назватись княжною?
Понад смерть я ненавиджу
Виключну логіку смерті.
Втрата – ніби малесенька смерть,
Водночас – абсолют.
І та пляма, яку від душі не відмити,
Не стерти,
І намарне здирати,
Бо сутністю робиться бруд.
Як сукупність зів’ялих молекул
Твоє існування,
Щось можливе лише за межею,
За дійсним часом,
Але я відшукаю тебе -
Хай у день останній,
Преостанній – щоб знову з тобою
Подихати разом.
Я знайду тебе там,
Де до болю стерильно і біло,
Де нема перед ким
Ні лукавити, ні хитрити,
Назовуть наші хмари
Князівством двох божевільних,
Де нікого крім нас –
Тільки ми, і боги, і вітер…

       Перeклалa
       Ярына Чарняк