Сонет XXIV

У цих оголених до крику стінах,
в забитім капищі, де світла амбра
не проникає і не пахне кмином,
а плісняву вдихають тиші зябра,

на ніч стуляють очі херувими
та висихають сльози канделябрам.
Тут ллється невимовне уловимим
і тамбурно на дах плететься мантра.

А серце в мандрах, в пошуках амброзій,
де залягають вітру абразиви.
Я поділяю з небом сутінь сонцепалу.

Сліди поезії, дорога в прозі
повзе до капища тонким курсивом.
Аби лиш крові на чорнило стало.

30 Вересня 2009


Рецензии
Ой, Юрцю, потішив! Гарний сонет. Всихають сльози канделябрам - фест! І вітру абразиви...
Аби лиш крові на чорнило стало...
Колись надряпала:
"Вірші пишуться не кров'ю, я чорнилом,
лиш чорнило те чомусь завжди червоне..."
Кіць, якщо можна, не плісень, а пліснява (москалю ти єден!)

Леся Романчук   30.09.2009 20:19     Заявить о нарушении
О, Лесю,
Дякую, за "плісняву" - виправив.
Ти мого і-мила не отимувала, чи зараз просто часу немає...
З теплом,
ЛЮ :)

Юрий Лазирко   30.09.2009 22:37   Заявить о нарушении
Юрасю, отримала, але маю голову заморочену такииииииим, що... Хай прийду до тями, бо як напишу так, як є, то ти загніваєшся.

Леся Романчук   30.09.2009 22:51   Заявить о нарушении