Терновый венок

Мій терновий вінок.

Немає місця для любові,
Бо вітер свище, як завжди.
Він пориває вигляд крові,
Яку несуть мої мольби.

Ти, наче погляд з-піднебесся.
Ти, наче дощ, та без грози.
Ти, наче море із колосся.
Ти, наче літні, ті морози.

Ти, тобто ти такий,
Що не існує в дійсності живій,
Лише в мені; Безбарвний
Погляд твоїх мрій.

Відпустить в мене ту надію,
Яку залишив невзначай,
Так випадково; Необережно я радію,
Без твоєї згоди, пробачай.

Лише у снах тобі я вірю,
А так, ти лиш міраж,
Ти, щось несправжнє і я створю
Ілюзію, не більш...

Кохатиму тебе я мовчки,
Щоб ніхто не допоміг,
Бо всі нашкодять, все ж таки
Непевно це мій гріх.

Не буду рушити
Твого покою,
Слова кохання говорити
І гладити рукою.

Бо знаю, все даремно,
Не знаєш ти тих почуттів,
А як пізнаєш – буде пізно,
Не знайдеш обрубаних дротів.

Пробач, що втрутилась,
Що покохала я свавільно,
Обіцяю, я виправлюсь,
Але ж і так ти вільний.

Все, годі каяття,
Лиш пам’ятай:
Моя любов – твоє життя.
Ну все, прощай.

Я мовчки покохала,
В мовчанні його поховаю,
Але одного я не знала,
За що я все-таки тебе люблю?

Не буду більше я робити помилок.
Настала твоя черга,
Неси свій терновий вінок,
Я плакатиму перша...