Зеленим попелом, вимазую я зорі...
Набридли мені жовтий і червоний!
Плутаю, стираю кольори навмисно,
Нанизую їх як намисто!
Гидотою сприймається чарівне,
Чарівним зву, страхіття неймовірне!
Сплутала землю й небо
Ходжу по хмарам, з верху брудно, темно, …
У мізках каламутно..
Дивлюсь у чужі обличчя,
Мов крізь лупу…
І бачу..бачу у них безмежну муку…
І прокидатись серед ночі, геть не хочу..
Та прокидаюсь опівночі,
Не від страху, а від точок,
Точок – поштовхів життя постійних…
Нема постійних, і постійно…
Це міф, це видумка невинна,
Ні, винна!
Людей всих вводить у оману
Вільно.. повільно
Зводить з розуму,
Кидає у довіру простору…
Не сила..
Дивитись у сліпі їх очі,
Сліпі душі, все частіш бездушні,
Голослівні, безпідставні...—
Пусті ставні, пусті ставні...
7.04.09
Зеленим попелом
© Copyright: Кристина Яценко, 2009
Свидетельство о публикации №109092803252
Свидетельство о публикации №109092803252
Рецензии