Летіли у вирій лелеки
Журбою безкрайніх ланів.
Туманом легеньким далеко
Лунав зачарований спів.
Нагадує пісня кохання,
Як річка глибоке, сумне.
Навкруги вже подих чекання,
Що з піснею все промайне.
До неба здійму свої руки,
"Та де ви , крилята мої!
Без вас я умру від розпуки!
Навіщо далекі краї!"
Впаду я на землю, що стине,
В останнє, щоб чути тепло,
Та запах Ії дивний, стиглий,
Як спомин залишу, щоб жгло...
Летіть же, летіть, птахи білі!
Пробачте, що долею я
Обрала не вас білокрилі,
А музику та скрипаля.
Лелеки моi
© Copyright: Елена Радькова, 2009
Свидетельство о публикации №109092300239
Свидетельство о публикации №109092300239
Рецензии