* * *
Я зізналась собі у страхУ,
Що боюся осінніх дощів.
Бідна кішка сидить на даху,
Що гуляє сама по собі.
Я безсила в безсонні ночей
Перед сумом планети німим.
Моїх бачить не хочеш очей –
Краще бути, непевно, сліпим.
Зачиню я вікно й затулю,
Відтягну той прощальний момент
З моїм літом, гріхи замолю,
Не розбились щоб спогади вщент.
Не кидайте комети з небес,
І не лийтеся душем із хмар.
Восени світоч знову воскрес,
Подивіться лиш – он мій димар.
Я з зналась соб у страхУ
© Copyright: Ольга Марчук, 2009
Свидетельство о публикации №109091801654
Свидетельство о публикации №109091801654
Рецензии
