Йоанн Дамаскин до Бога Христа

 От я, в зарозумілості й татьбі,
 предстоячи в підніжжі Твого храму,
 молитву лицемірную Тобі
 справлять без сраму
 призвичився. Нікчемний мізерак,
 я в лютих помислах своїх укляк
 і вишкіряюся до ближнього в злобі.

 Але ж бо Ти, що митаря справдив,
 що владною рукою райські брами
 для злого зарізяки розхилив,
 що гоїв рани,
 провини відпускав… Ти, чорну тінь
 скорботи претворивши в благостинь,
 хананеянці хорій милостей вділив…

 Зверни й на мене зори! Дай пристать
 до берегів твого людинолюбства!
 Прийми мене, нечистого як тать,
 в гною розпутства.
 Припасть до строїв золотих кайми
 очима дай, що точаться слізьми…
 І без гріха але з любов’ю вповні – встать.

 Аз окаянний, вирвуся із тьми,
 на мить блаженну ноги охопивши,
 не попали ж мене але - прийми,
 гріхи спаливши!
 Не отемни мні очі… але дай
 Твоїм лиш словом учиняв бодай,
 і наверни мене, сліпця, на шлях прямий!

 Навчи мене недбалого, життя
 молитвам доручити Приснодіви,
 що безсеменно породила Тя,
 і свої жниви
 потоком золотим на Божу честь
 до алтарю пречистого принесть
 на кожен сяйний день її небовзяття.

 Велик, Небесний Царю! Не покинь
 й благослови раба свого. Амінь.

Цикл  "Молитвенник"
Авторское изложение молитвы  десятой  святого  Иоанна  Дамаскина.