Тіло сумує за болем,
Серце за катом своїм,
Знаю не може нас двоє,
Жити у дусі однім.
Але я стала трохи інша,
Ти розчинилось назавжди,
Тепер блукати поодинці,
Приречені ми крізь сніги.
Щось інше сталось, я змінилась,
Чому ж твій стогін, наче цвях,
В моїх розчулених грудях,
Я в світлі дивнім розчинилась,
Знайшла себе, природну суть,
Десь розгубила свою лють,
І тільки стиха,
Мені співає давнє лихо.
Страждальне, давнє, та я знаю,
Нам не судилось бути разом,
Якесь обурення відраза,
І я в безсонні засинаю.
І мариться, що наче сплю,
Що сповнена бажань і гніву,
І полотнину блідо-сіру,
Без тіні смутку одягну.
І побіжу кривавить душу,
Але твій сон я не порушу,
Спи, моє демонське єство,
Ти вже померло все одно,
Чи може ні,
Ті дивні сни,
Душа, ти тут, ми не одні?
А стиха: “Спи”…
Сон
© Copyright: Виктория Златовласка, 2009
Свидетельство о публикации №109090102163
Свидетельство о публикации №109090102163
Рецензии
...их всегда двое внутри себя...жаль...им тесно друг с другом...
Элланда Викторовна 05.03.2011 03:14 • Заявить о нарушении
Элланда Викторовна 05.03.2011 03:14 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.