Вишня

Обкидало квітками вишню,
Не бачена подія досі,
Та дерево стояло міцно,
Не дивлячись на те, що всюди осінь.
Давно вже не зростали квіти,
На вишні протягом її життя,
А так хотілося іще хоч раз надіти
На себе їй весільного плаття.

Вона так мріяла, що навіть зсохла,
Від довгих хвилювань і безнадійного чекання.
На голову її вінком спустилась осінь,
Мов намагалась підкорить вишневі сподівання.

Та спрага до життя і незбагненна сила,
Дивує нас і час від часу ми як діти,
Не стримуємо сліз від баченого дива,
Коли у жовтні вишню осліпляють квіти.


Рецензии