Зорею п’янкою
схилилося літо над ставом
І заревом тихим
упало в серпневі отави
Прихилиться вітер
до світлої ніжної днини
І буде до серця
її пригортать без упину…
Медовим туманом
вона його певно пригостить
І навіть запросить
в світлицю до себе у гості.
Та вітер невпинний
не зміг і на хвильку спинитись,
Летів і волів
тільки в небо безкрайнє дивитись…
***
© Copyright: Лариса Опанасенко, 2009
Свидетельство о публикации №109082507673
Свидетельство о публикации №109082507673
Рецензии