І незлічимі тягнуться хвилини,
І страх життя торкається очей,
Підштовхуючи ближче домовину,
Відштовхуючи далі від людей.
Занотувати щастя у щоденник,
І знову перечитувати звіт,
Порвати, ніби тісто на вареник,
В майбутньому потрібний заповіт.
Своїх онуків серцем приласкати,
Історію життя розповісти.
І фотокартки давні відшукати,
Розплакатись, бо там маленька ти.
Зростивши вічну душу із зернини,
Здається, серце випаде з грудей,
Підштовхуючи ближче домовину,
Відштовхуючи далі від людей.
закат
© Copyright: Марина Шевкопляс, 2009
Свидетельство о публикации №109082201284
Свидетельство о публикации №109082201284
Рецензии