Ну скажи...
Ну скажи, хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під красивим небом, небом вічним,
Ти мене зустрів – і не зберіг…
Я і ти – наш світ один - єдиний,
Але ми на різних берегах.
Берег мій – завжди зелений,
Берег твій – завжди в снігах.
Лиш минає мій весняний берег
Твій корабель з шовкових вітрил.
Тільки з нами завжди вічне небо,
Бездоганне, світле, з чистих снів…
Милий мій, коханий, найніжніший…
І навіщо швидко плине час?
Ми сьогодні разом , завтра – інше…
Та самотність – це хіба про нас?
Скільки в тебе буде поцілунків,
Ніжних слів, обіймів до зорі.
Та назавжди, як те вічне небо,
Спогадом залишусь у житті…
Ну скажи
© Copyright: Орлова Ольга, 2009
Свидетельство о публикации №109081205145
Свидетельство о публикации №109081205145
Рецензии