Просилося з минулого кохання…
Довірливе, наївне мов дитя,
Не розуміло, що його бажання
Занадто мало для такого вороття.
Просилося з минулого кохання…
В близькі долоні зіркою упавши,
Забутися, без жодного вагання
З прожитого лише себе узявши.
Просилося з минулого кохання…
У долі, що над ним пожартувала,
Єдине виконати лиш прохання -
Вернути, що безсовісно украла.
Просилося з минулого кохання…
А в пам’яті спливали міражі,
І на серцях нові рубці чекання,
Щемів нестерпний біль душі.
Просилося з минулого кохання…
В чуже, але в таке своє життя!
Запізно вже. Сумним мовчанням
Йому відповідало каяття.
Каяття
© Copyright: Ольга Паневина, 2009
Свидетельство о публикации №109072303824
Свидетельство о публикации №109072303824
Рецензии