Хай просихає та стає нетлінним
що легко витекло, бо не зливалось,
а проводжало вечір на колінах.
Та часу видавалося замало
навчитись дихати, де небо – стіни,
де стелю, ніби церкву розібрали,
а в кумачі спалили херувимів,
хрести перекували до Купала
на до-взуття-скробачки та на ґрати.
Ото прислужники – царі з народу,
що на квадрати сонце поділили.
Хто їх навчив у душу так плювати,
божитися, що це летить свобода,
копати ближньому й собі могилу?
9 Липня 2009
Сонет IX
© Copyright: Юрий Лазирко, 2009
Свидетельство о публикации №109071304617
Свидетельство о публикации №109071304617
Рецензии