Гостi

Посеред поля
Стояли опудала
Посеред жита поснулого
Й дивились на місто
горщики їх голів дзинчали
Солом’яні пальці вказували на тенета хмар
Допоки простір диском пральної машини перевертав
забруднений одяг
днів та ночей

Місто дивилось на поле
Стояло мовчки з своїми снопами будівель
Жителі вказували пальцями на одне одного
Й посміхалися опудалам, розуміючи що вони інші
Не такі як всі
Кожен з них скрапував густим смоляним потом
що ставав частиною зграї заводського смогу
та поїдав тікаючих ворон

Вітер грав із соломою волосся
Вистукував ритми по горщикам-головам
Притискав свої руки до теплих дерев
Перетворюючи їх кінцівки на хмиз
Притискав долоні до низьких хмар
Яким неважлива наша присутність
Яким неважлива наша важливість

А нам хтось позав’язував очі
Перев’язали нігті червоними нитками
Щоб прокляті
дихали нам у потилиці посеред ночі
Ми закривались подушками
Граючись, а часом від страху
Що можемо втратити одне одного

Повітря морською піною
Змащувало губи перехожих
Вбирало у себе олію зрослої шкіри з одежею
Блиск каблучок на зігнутих фалангах пальців
Повітря перетікало золотом
І вешталося туди і сюди годинниковим маятником

Трамваї самовпевнено різали рейки
Ті виблискували і скрипом поворотів відлунювало слово кохаю
Одні й ті самі повороти, одні й ті самі слова
розбирали лише поснуле жито
й наші теплі тіла