Необережно випущене слово
нарешті вільне, а проте почуте,
знайди собі гніздо. Підкинь розмову,
немов зозуля – хай пригріють груди.
Вилуплюйся, рости, об землю – совість,
висовуй дзьоба і хапай по суті –
від холоду на скорнях й до любові,
від присмаку живого і до скрути.
Хай поскладово викрилиться потім
бажання полічити варту часу.
А вартові, мов караван в пустелі,
огавкані, перепіскують в роті
роки, століття, мов аморфну масу.
Який чудний історії метелик.
6 Липня 2009
Сонет VI
© Copyright: Юрий Лазирко, 2009
Свидетельство о публикации №109070704228
Свидетельство о публикации №109070704228
Рецензии