Я вже не молодий,
Нащо мені
Коло бетону стояти,
Сам у журбі.
Нікому це не дістанеться.
Все це на місті останеться,
В пам’яті те, що у пращурів,
Цінно мине.
І якщо так вже нас уразило,
Біля жорстокого пазура
Хай на шматки вже незначущі
Ворог шматує мене!
Перенесла ти вже тисячу,
Красуня Софія.
Ворог хотів тебе знищити,
Радше тут здохну я.
Та тут таке пройде навряд чи вже,
Краще ми разом поляжемо,
Дехто сміявся, то бовдур був,
Не мав про Вітчизну та роздуму
Мабуть забув,
Що він без неї, ну що він є,
Якщо зруйнують, кінець прийде,
Хто не збентежен державою
Людиной не був.
Я вже не молодий
Нащо мені
Коло бетону стояти,
Сам у журбі.
Людини помруть, і подохну я,
Роздуми про перемогу є,
Тільки якщо Соф’я Київська
Вік не впаде.
Людям життя тільки війнами,
Станемо колись же ми вільними.
Тільки, сестричко Софіївська,
Не падай ніде!
Я вже не молодий. по роману диво п. загребельного
© Copyright: Алексей Мартыненко, 2009
Свидетельство о публикации №109062400023
Свидетельство о публикации №109062400023
Рецензии