Кисневий голод, зі словами – туго,
коли атлантам руки оніміли
по спинах мокрих оповзла кольчуга
хмарини грозової. Небо сіло
і рясно пересіювало тугу,
жадаючи до ласк земного тіла.
Те тіло, що лежало недолуго,
здригалося у стогоні щосили,
по краплі розпускалося у лоні
та хвилювало спрагу берегами.
Так прагнуть музики до рим балади,
так чути відмирання тембру дзвону.
В ковшах конвалії цей день зів`янув.
Не сон – сонет на світла перепадах.
20 Червня 2009
Сонет IV
© Copyright: Юрий Лазирко, 2009
Свидетельство о публикации №109062001109
Свидетельство о публикации №109062001109
Рецензии