Було це нiби не зi мною

Було це ніби не зі мною.
Чи може то було ві сні?
Як зустрічались ми з тобою,
У дні осінні, чарівні.
В ті дні горобина червона,
Здавалось, вогнем горіла.
Ти з`явилася в дверях вагона,
І серце моє затремтіло.
То було ніби у раю,
Зробив на зустріч кілька кроків,
І я зустрів любов свою,
Цього чекав я стільки років.
Золота осінь осипала
Пожовкле листя нам під ноги,
Накривши жовтим покривалом
Усі печалі і тривоги.
Я пам`ятаю кожну мить,
Осінніх незабутніх днів,
Де неба чистого блакить,
Де стільки теплих, ніжних слів.
І  не забути зорепад,
В смарагдових твоїх очах.
А як ми їли виноград…
Смак його й досі на губах.
Як  в небі зорі мерехтіли,
Неначе полум`я свічі,
В моїх обіймах ніжне тіло,
Ти засинала на моїм плечі.
Ні, не забути тих хвилин,
Коли стояли на пероні,
Як проковтнув гірку сльозину,
Під час прощання у вагоні.
Я той вокзал колись назвав,
Вокзалом зустріч і розлук,
Тебе мені він дарував,
А потім вирвав з моїх рук.
Та все ж, за зустріч ту казкову,
Я вдячний долі повсякчас,
І вірю, що обов`язково,
Ми ще зустрінемось не раз.

15.06.2009.