Поруч захопенно вдивляешся у зорі,
А я, не чую в них ні свтла, ні життя,
Я в них питаю про чуття, на які хворі.
Скажи, а в чим твоя тяжка хвороба?
Чи у моїх очах, словах, або в імї моїм?
Чи цього всього крім, тебе щось гнобить?
Я знаю все, просто кортить мені почути,
Слова, типліші за зірки оті що в хмарах,
Не має пари от і заздрять, бо ж не люди.
Та не кляніть ви нас за силу притяжіння,
І все одно я вас, світила мудрі запитаю,
А що, якщо кохаю сердцем я людськую тінь?
Ні зорі, я не вижила з ума, ви придівіться,
У нього ті ж сумнії карі очі, і та ж усмішка,
Ось тільки сумно трішки, бо серце не так бється.
Яскраві зорі, ясні моЇ, скажіть мені,
Ось тільки вам управі вирішать,
Кого мені любить, кого жорстоко не кохать.
Зор
© Copyright: Марина Сави, 2009
Свидетельство о публикации №109060705613
Свидетельство о публикации №109060705613
Рецензии