Emotion

Вікно на вулицю
Вдома сама.
Хочеться вити –
Він сам завива.
Сіла. Тягне.
Закрила вікно.
Причинная сага,
Все вірно було.
Навіть прощання
Його не спинило.
Мить. Страждання.
Тягне. Сіла.
Сидиш поміж часом
Де немає дверей.
Вічнеє гасло
Не знає людей.
Кричи. Відкрите вікно.
Вони не почують –
Померли давно.
Кричи усім серцем,
Хвилинами дня,
Голками терну,
Криком луня…
Кричи!
Ти ж хочеш кричати.
Мовчи.
Бо я хочу мовчати.
До цього
Була тільки ти.    
Можна з*явлюся я
В твоєму житті...?
Минає.
Минає все.
Тепер пам*ятаю…
Хвилини не маю.
Сіла.
То я теж посиджу
Тут , на віконці.
Потім  піду.
Ти не кричиш!
Я тебе чую.
Так тихо мовчиш…
Сльозу витираю чужую.
Що ти сказала?
Я це почув…
Невже те саме мала,
Чого мати я не хочу.
Мене звати… Вітер.
А мене Свобода.
«Куди вас подіти,
Дурна ви колода».
…Сказав та і годі…
Почула.
Мене по природі
З вітром не було.
Та колись я у полі
Відчула  той дотик…
Тепер свобода у колі
 Питає: хто ти?
Пішов. Сама.
Крихти хліба зняла зі стола.
Хотіла кричати
Та от до тепер мовчу
Бо він велів мовчати,
Коли побачив – кричу.
Не дивись на мене,
Боже!
Ласкала ту мить…
На мене не схоже.
Куди ти подівся,
Біса ти сину!!!
В житті з*вився,
Безсердечна скотина.
З ніччю попрощалась
Навіки.
Тихо перетворилась
В Вітра каліку…
Весь день на небі
Сивая мла.
«Марево-леді» -
Собі я дала.
Душа моя має
Тони битого скла.
Той хто кохає -
Пронесе крізь віка.
Буде силою бити
Часу тини,
Але буде любити.
Добре… Все ж це не ти.
Колись мала я силу
І тобі б віддала
Та де ти дівся, милий…
На небі сивая мла.

Останнєє слово
Почув з моїх уст
Іду я додому.
Чуєш кісток моїх хруст.
Вибач. Слова.
Дійсно, маєш ти
Силу.
Ти не слаба.
«Куди ж вас подіти,
Дурна ви колода»
Мене звати Вітер.
Тебе звали… Свобода.